Анна Багряна Морські медитації

І

офіра

кораблі нерозбиті – офіри заждалося море

а під небом скляним розтривожена хвилями синь

виступає на берег як тать із сумнівних історій

про русалок зґвалтованих про несміян чи мальвін

чи нових роксолан захмелілих від зілля кальяну

що шукають султанів не там і не тих і до ніг

прилипають уламками мушель щемкі сподівання

на богів нептунів на появу нових богунів

на якесь провидіння на звикле буденне «а що як»

береги крайнебесні зникають розмиті в імлі      

кораблі розбиваються щогли у змові з водою

безвітрильно пливуть до якоїсь чужої землі   

ІІ

по хвилі

а по хвилі – нова – вже занурює день

у чорнильно-полинну тинктуру     

ти приборканий гребінь у ніч поведеш

не злякавшись ні бунту ні бурі

і приб’єшся на ранок до тих берегів

де чекають на тебе смиренно

тихі божі птахи де важкі ланцюги

розірвуться від крику сирени

ну а поки іще до світань як до мсти

опустись на коліна в молитві

отче наш що у морі прости й відпусти

і не дай своїм водам зміліти

ІІІ

знак

горде море твоє не приймає від мене дарів

ні монет ні перлин ні золочених місяцем крапель

таємницю найбільшу не хоче навіки забрати

щоб звільнити нарешті мене від усіх тягарів

о порі коли ранок дмухне на останній маяк

коли сонячне світло засліпить зухвалу стихію

вільні крила свої до вітрила прицвяшу пришию 

так подам тобі знак…